SOLI DEO HONOR ET GLORIA (taras_palkov) wrote,
SOLI DEO HONOR ET GLORIA
taras_palkov

Скарби Апулії – 6. Таранто (Taranto), він же древній Тарас



Таранто – важливий порт в Італії, друге за кількістю населення місто в Апулії і третє на півдні Італії. Тут не так уже й багато цікавих пам’яток, але я просто мусів сюди приїхати. Ще до того, як римляни назвали місто Тарентом-Тарантом, сюди прийшли греки (а точніше войовничі спартанці) й заснували в 706 до Р.Х. тут свою колонію ТАрас, назвавши її на честь сина грецького морського бога Посейдона та німфи Сатіріони, яка нібито мешкала в цих краях. З тих пір Тарантські монети прикрашало зображення героя Тараса верхи на дельфіні (фото з вікіпедії).





Це зображення з часом перекочувало і до гербу міста (фото теж з вікіпедії).




А вже потім був святий архієпископ Тарасій (в день пам’яті якого, до речі, народився Тарас Шевченко) і далі тисячі і тисячі Тарасів (включно з автором цього блогу) по всій Україні, так що нині це ім’я навіть видається чисто українським, хоч таким зовсім не є.
Отже Тарас був заснований на поч. VІІІ ст. до Р.Х. і був єдиною спартанською колонією за межами Пелопоннесу. Місце для заснування міста обрано напрочуд вдало: мис, на якому розташувалось поселення, виступав далеко в море, тому його було легко захищати, а широка і глибока бухта, яка відокремлювала його від континенту, ніби спеціально була створена як місце для розташування великого флоту.
Спартанський Тарас процвітав і досягнув зеніту своєї слави в період між кінцем V і серединою IV ст. до Р.Х., перетворившись на найбільший торговий центр Великої Греції. Проте зіткнення з Римом було неминучим. Відтак, незважаючи на допомогу царя Пірра, чиє ім’я пізніше увійшло в приказку, армія Тараса була вщент розбита в 272 р. і сам Тарас став підкореним римським містом.
Образу від римлян тарентці не забули і підтримали Ганібала в ході ІІ Пунічної війни. Та це їм не допомогло. Невдовзі Тарент (так його тоді вже називали) був знову обложений і захоплений римлянами (209 р. до Р.Х.), які, до того ж, жорстоко помстилися за «зраду» – усіх мешканців міста (30 тис.) продали в рабство, а їхні землі «націоналізували».
У середньовіччі Таранто перебував по черзі під пануванням остроготів, лангобардів, візантійців, а в 840 р. його захопили араби. Відтак рівно сорок років над Тарантом розвівався зелений прапор пророка Мухамеда, а з самого Таранто здійснювалися атаки на різні християнські міста Середземного моря. Все ж візантійцям вдалося повернути Таранто під свою опіку. Та невдовзі, а саме з 1063 р. тут вже панували нормандці – Роберт Жискар перетворив Таранто в могутнє феодальне володіння, яке з часом переросло в заможне Тарантійське графство.
В кінці ХV ст. тут правили вже іспанські королі. В цей час для протидії туркам у місті був створений потужний морський військовий порт з не менш потужним замком. Порт процвітав і в Першу і в Другу світові війни, аж поки у листопаді 1940 р. його не розбомбила британська авіація. Мілітарну потугу по завершенні воєн відновили і нині тут і далі знаходиться одна з найбільших баз ВМФ Італії.

Перед тим, як перейти до пам’яток міста, варто ознайомитися як виглядає місто з висоти пташиного польоту (фото з вікіпедії).



На ній чітко видно три частини міста. Найближча до нас праворуч – т.зв. Промислова зона. Тут же розташовується залізничний вокзал. Далі – Старе місто, а на другій стороні – Нове місто – адміністративний і комерційний центр Таранто. До речі, острів, на якому розташований Старий Таранто або Чітта-Веккья, не завжди був островом. У 1480 р. іспанцями був проритий канал для проходу суден з Іонічного моря «Маре гранде» в дві частини затоки «Маре Пікколо». Так, шановні читачі, ми на Іонічному морі, а не на Адріатичному, як у всіх інших моїх постах по Апулії.



Таранто – місто зовсім не туристичне. В значній мірі обшарпане, особливо це відчувається в старому місті, повне нелегалів на вокзалі та в порту і поліції, яка їх «відловлює». Але тут відчувається справжній південно-італійський колорит, в значній мірі схожий на той, що в Неаполі.

Старе місто. Тут греки побудували свій акропол. Можна сказати, що це нетрі. Ще в 1934 р. Беніто Муссоліні намагався все перебудувати, але нічого з того не вийшло, можливо забракло часу.



Можна в Старе місто не заглиблюватися, а оминути його, пройшовши вздовж набережної по Корзо Вітторіо Емануеле ІІ до замку і далі через міст увійти в Нове місто. Воно підійде для любителів комфорту. Там же розташовується знаменитий Археологічний музей.



По дорозі навіть зустрінуться русалки :).



Але якщо ж ви любите колорит і давні пам’ятки, то, як-то кажуть, ласкаво просимо :).



В самому серці Старого міста розташовується Собор св. Катальда, названий за ім’ям покровителя міста, вихідця з Ірландії, який за переказом, повертаючись після паломництва з Єрусалиму, настільки був вражений розпусними порядками в місті, що вирішив тут залишитися й навести лад. Це йому вдалося, а чуда за життя і після його смерті сприяли тому, що він перетворився на місцевого патрона.



Собор цікавий вже тим, що це найдавніший собор Апулії. Він був побудований візантійцями (за імператора Никифора Фоки) в другій половині X ст. І хоч у ХІІІ ст. його суттєво перебудовували, перетворивши з православного на католицький, а в ХVІІІ ст. додали барокових рис, що відразу видно по фасаду, все ж собор в значній мірі зберіг риси первісної споруди.









Нагадаю, що місто 40 років було мусульманським, тож собор упродовж цього часу виконував функцію мечеті.

Барельєф зі зображенням св. Катальдо увінчує потрал приміщення, що нині відведене під бібліотеку.



Після обіду собор відкривається пізно – в 16.30. Тому його інтер’єр я вже побачив насамкінець моїх оглядин міста. Часу до відправлення поїзда було небагато, тож детально все сфотографувати я не встигав. Найбільше часу я приділив крипті. Але про це трішки згодом.
В інтер’єрі уваги заслуговує підлога з фрагментами мозаїки. За змістом сюжет подібний до того, що в соборі Отранто (https://taras-palkov.livejournal.com/16933.html), але тут мозаїк збереглося значно менше.



А це барокова еліптичної форми каплиця Сан-Катальдо, в якій зберігаються мощі святого.





Кажуть, що коли гріб за деякий час після смерті святого відкрили, то виявили там несподівано золотий кельтський хрест і посох з ірландського дуба, прикрашений типовими кельтськими різьбленими емблемами. Якщо це й легенда, то, як на мене, дуже гарна.

Ну, а зараз оглянемо крипту. У ній видно ознаки візантійського стилю: планування у вигляді грецького хреста, поперечні склепіння стелі, форма капітелей колон.
На стінах крипти збереглися деякі фрагменти фресок, що датуються XII і XIII ст. Особливо виділяється триптих зі святим Катальдо (напис Cataldus в правому верхньому куті), Марією Магдалиною, що тримає ампулу з миром для могили Христа і Марією Єгипетською, яка отримує причастя від відлюдника Зосими.



Інші фрески крипти.





Біля східної стіни знаходиться саркофаг XIII ст., барельєф якого вказує, що тут спочивали останки молодої дівчини – два ангели піднімають вгору її тіло.



Також в крипті знаходяться поховання деяких єпископів, що служили і померли в Таранто.



Ще одна давня церква Таранто – Сан-Доменіко Маджоре, збудована в 1302 р. в романо-готичному стилі.



Доричні колони з храму Посейдона в Таранто, спадщина грецького походження міста.



Потужний «іспанський» замок з другої половини ХV ст.





Поруч відомий тарантський розвідний міст – Ponte Girevole, який сполучає Старе місто з Новим. Споруджений він був у 1887 р.



Коли я був в Таранто, то під ним саме проходило кілька катерів і невеличких корабликів. Тому міст не розводили. Але часто це можуть бути й авіаносці і лінкори. Наприклад, лінкор Giulio Cesare, який за іронією долі згодом став радянським «Новоросійськом».



Фото з 1937 або 1938 р. з https://alex-mandel.livejournal.com/335304.html.

В Таранто є кілька цікавих будинків, споруджених в першій половині ХХ ст. Нариклад, Palazzo del Governо, тобто Палац уряду. Фото подаю з вікіпедії, бо мені будинок не помістився в кадр.



Спроектований архітектором Армандо Бразіні, він чимось нагадує старовину фортецю на березі моря. Таку будівлю з цегли та каменю, оточену дзвіницями і прикрашену характерними арками, могли звести й 1500 років тому, а не на початку 1930-х. Будинок уряду був побудований на руїнах театру Politeama Alhambra, спеціально знесених під це будівництво, і відкритий 7 вересня 1934 р. самим Дуче перед юрбою громадян міста. Причому будинок споруджений у формі літери «В» на честь Беніто Муссоліні.
«Шедевральну» промову Мусоліні у той день можна побачити тут - https://www.youtube.com/watch?v=lIEaNi9jttA (є англійські субтитри), я ж обмежуся лише одним фото. До речі, про ці всі речі я довідався вже готуючи цей пост.



Фрагменти зовнішнього декору будівлі.





Велика лоджія фасаду, в якому є два бронзові орли, розміщені на циліндричних тумбах, нині під прапорами Італії й Євросоюзу. Так фашистського уряду вже давно не існує, а славетна будівля Бразіні сьогодні стоїть на варті цінностей ліберальної демократії :).



Пам’ятник жителям Таранто, що загинули в роки Першої світової війни. Автор – італійський скульптор Чезаре Баззані.









Цікаво, що монумент був відкритий в 1930 р., але скульптурна композиція на вершині стели тоді не була встановлена. В 30-і роки Італія так багато воювала, що владі було не до загиблих у Першій світовій. І тільки в 1953 р. монумент завершили так, як це було задумано самим автором.

Ну а тепер про дуже цікавий археологічний музей, що вважають другим за значенням археологічним музеєм півдня Італії (після неаполітанського). Більшість його експозиції стосується періодом Великої Греції, але є й чимало інших пам’яток.
Генрі В. Мортону цей музей дуже сподобався. Він особливо відзначав його мініатюрні експонати. У мене ж це був останній день подорожі. У першій половині дня була Масафра, тож я, вже геть змучений липневим сонцем, і не те, що на малі форми не звертав ретельної уваги, але й далеко не все оглянув з великих. Тому будьте поблажливими. Можливі неточності, бо підписів я майже не фотографував і, до того ж, давньогрецьку міфологію знаю погано.

Репліка втраченої голови Геракла роботи Лісиппа в фойє музею.



Ось приклад чудових мініатюрних форм – гладіатори з теракоти. Фото з вікіпедії.



А це вже «моя» колекція античних ваз.













Справжнім символом музею є ось ця голова жінки в теракоті, ІV ст. до Р.Х.



Золоті прикраси.



Золота сережка кінця ІV ст. до Р.Х.



Трон з теракоти 325-350 рр. після Р.Х.



Мозаїки.












«Могила спортсмена», що приписується людині, який жив у Таранто, мабуть, у 5 ст. до Р.Х.



Могила містила останки людини чоловічої статті сильної і стрункої, з широкими плечами і потужними мускулами.
Ахівні фото віднайдення в експозиції музею.





А також фото з https://www.forbes.com/sites/kristinakillgrove/2016/08/09/this-skeleton-is-the-oldest-known-ancient-olympic-athlete/#4d7d4c5acaf0



Мікроелементи в його кістках свідчать про те, що харчувався він в основному морепродуктами та м'ясом. Крім того, чоловік мав непошкоджені зуби. На лівій руці у нього був алабастрон, наповнений маззю, яку спортсмени використовували в Стародавній Греції. Навколо гробниці було також виявлено чотири амфори із зображенням Афіни з одного боку і спортивних подій на іншому (мабуть, ті що на фото). Усі ці факти дали підставу науковцям стверджувати, що вчені знайшли в Таранто скелет найдавнішого і єдиного відомого спортсмена, можливо, давніх олімпійських ігор.

На цьому закінчую свою розповідь про Апулію і невдовзі сподіваюсь писати про Кампанію. А на закінчення пісня, яка тональність моєї поїздки доволі точно передає. Слів не знаю, тому до уваги їх не беру. Я, звичайно, міг тут «вимахнутися» й дати Паваротті або Бочеллі, на крайній випадок Челентано, але нехай буде маловідомий Bruno Ferrara, я ж бо в поїздках по операх не ходив.



Аddio Puglia e buona giornata Campania!
Tags: Італія, Апулія, Таранто
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 25 comments